stats_ok: (Default)
   В ареолі мого проживання мешкає один екземпляр, який потребує професійного, ненав’язливого і терплячого вивчення та приручення. Вірніше, таких два. Другий – це останньопридбаний хвилястий хлопчина-папуга. Він боїться людей, а особливо людських рук. І коли я здійснюю процедуру годування – відкриваю дверцята клітки, виймаю годівничку, очищаю її і наповнюю новою порцією зерен – він оскаженіло метається по клітці, і від його крил навсібіч розлітаються лушпини по кімнаті. Це дуже незручно і напружує. Щоб змінити такі обставини, я вирішила цілеспрямовано виховувати в ньому звичку сидіти тихо на верхній щаблині. Тепер щоразу при годуванні я якийсь час стою перед кліткою, лагідно примовляючи. Коли перший напад панічного пурхання припиняється, відмикаю дверцята, і знов роблю паузу. Як втомиться і всядеться, повільно тягнусь рукою до годівнички. Так, з паузами і щелепними спазмами, впроваджую наші дружні стосунки раз на два дні. Перші зрушення вже є – тепер мечеться тільки коли рука в клітці. Але ж я рекордсмен по терплячості, тож наша дружба попереду.
  
   Щодо першого екземпляру. Там все складніше. Рівень інтелекту значно вищий від папужиного, та на додачу ще і високий особистий показник непередбачуваності у поведінці. Такі завдання і вирішувати цікавіше.
Сьогодні здійснила спробу контакту. Напередодні досконало підготувалась, потурбувалась про відсутність різких запахів, які можуть насторожити і менш вибагливу особину. Також видалила всю зайву рослинність, яка може наштовхнути на суперницьку думку про надто високий рівень тестостерону  в мені. Попрацювала над личиною, щоб жоден штрих не дратував і взагалі не зосереджував на мені увагу. Мета сьогоднішнього заходу  - продемонструвати готовність до контакту, дружні наміри, а також отримати відповідні реакції для подальшого аналізу. Щоб забезпечити своїй спробі більше шансів на успіх, залучила у союзники доню, бо людські дитинчата здатні настроювати оточуючих на миролюбний лад, якщо використовувати їх в міру.

   Отже, ми прийшли вранці, милі, сонні і теплі, і пригорнулись із двох боків. Донечка поводилась дуже професійно у цьому експерименті – невимушено спілкувалась, розчулювала своєю безпосередністю. Користуючись її прикриттям, я непомітно вмостилась із іншого боку і завмерла, зосередившись на потаємному диханні. Таким чином я провела хвилин п’ять свого ранку, після чого тихесенько виповзла і відступила з чужої території. Відступила, страшенно задоволена результатом експерименту.

   Адже досліджуваний екземпляр  не зіскочив і не втік, як він робив це попередні дві спроби. Так, в такій поведінці можуть бути і нейтральні для мене мотиви – наприклад, він хотів ще спати, і вставати йому зовсім не хотілось. Але я бачу позитив. Сьогоднішні 5 хвилин можуть стати першим малесеньким кроком на великому шляху до вершин буття. Наступного разу я можу ризикнути залишитись на 10 хвилин, або ж на спробу обійняти. Це я ще зважу детально. А поки-що постаралась закріпити правильну поведінку особини вечірніми котлетами і тортиком. Адже рефлекси – передумова свідомих вподобань.  

Profile

stats_ok: (Default)
stats_ok

March 2014

S M T W T F S
       1
23 4 5 678
910 11 12 131415
16171819202122
23242526272829
3031     

Syndicate

RSS Atom

Style Credit

Expand Cut Tags

No cut tags
Page generated Jul. 26th, 2017 12:32 pm
Powered by Dreamwidth Studios